Нам потрібна покора й реалізм, щоб визнати, що часто те, як представляємо християнські переконання, і форма спілкування з людьми спричиняють те, на що ми сьогодні нарікаємо. Тому нам необхідна здорова самокритика.
З іншого боку, ми часто представляли подружжя так, що його остаточна мета ― заклик зростати в любові та ідеал взаємної допомоги ― тьмяніли через майже виключний наголос на обов’язку дітородження.
Також ми не допомагали молодятам у перші роки подружнього життя, не давали їм порад, допасованих до їхнього розпорядку дня, до їхнього способу мислення і конкретних проблем. Натомість ми часом представляли їм дуже абстрактний богословський ідеал подружжя, майже штучно збудований, далекий від конкретних обставин і справжніх можливостей реальних родин.
Ця надмірна ідеалізація, особливо тоді, коли ми не збудили довіру до дії благодаті, не зробила подружжя більш бажаним і привабливим, а навпаки.
